Якось випадково дізнався про декілька бомбосховищ свого міста. Одне помітив візуально, про інше розповіли ті, хто його будували.

Інформації про це взагалі немає. Якщо, наприклад, про колишні ракетні частини всі говорять, і їх можна “власноніжно” відвідати, то сховища зазвичай запломбовані, законсервовані і закриті сімома замками.

Отже, тепер я старатимусь вам повідомляти те, що вже знайдено, про що роздобута якась інформація, і вносити це до мапи з міткою зелених хатинок :arrow:

В Україні сховища почали будувати під час Великої Вітчизняної війни.

Є кілька категорій захисних споруд.
Перша – коли стіни укриття витримують удар до 5 кг на квадратний сантиметр. Це – сховища Секретаріату президента, Верховної ради та Кабінету міністрів. Ці об’єкти містяться на глибині семи поверхів під землею. Врятують навіть від прямого влучання атомної бомби. Доступ до них мають лічені особи – об’єкти засекречені.

Друга категорія – це сховища, які здатні витримати удар силою до 3 кг на квадратний сантиметр. Вони розташовані на всіх вибухонебезпечних об’єктах: комбінатах, заводах і фабриках, а також під місцевими органами влади. Прямого попадання надпотужної зброї не витримають. Але від артобстрілів та від хімічних атак захистять.

Сховища третьої та четвертої категорії – відповідно тримають удар 2 і 1 кг на сантиметр квадратний. Це підвали будинків, паркінги та схожі підземні приміщення – саме на випадок, якщо лихо заскочило людей не на роботі, а вдома. В них можна сховатися хіба що від радіаційного дощу та кулеметних черг.

Джерело ТСН.

У своїх дослідженнях ми скоріше за все знайдемо сховища останніх категорій. Тим не менш, я вважаю, що ця інформація досить вагома. Як доказ — посилення “приватизації” старих сховищ людьми з товстим гаманцем, розбудова нових. В кінці кінців ніхто не застрахований від третьої світової війни чи вибуху на атомній електростанції. Особливо в Україні  :crazy:

Ці сховища не захистять від проникаючої радіації, від хімічної зброї чи великих пожеж, бо там немає системи вентиляції та герметичності.

Одночасно спуститися у сховища другої категорії теоретично може близько 15% населення країни. Але насправді врятованих буде вдвічі менше. Більше 45% не придатні для укриття населення і працівників.

Сховища обов’язкові на підприємствах на кшталт пивзаводів, де може статися витік, наприклад, аміаку, або вибух. ВАТ Київмлин – не виняток. Борошно легкозаймисте і спалахує не гірше за порох. А поруч іще один завод, там аміак.

Якщо він потрапить у повітря, працівники заводу встигнуть врятуватися у бомбосховищі. А от мешканцям довколишніх будинків доведеться від шкідливої хмари втікати. У сховищі 25 лежаків, і 45 сидячих місць. Іншим доведеться стояти: загалом туди вміщаються 150 людей. Протриматися можна три доби – у приміщенні є контейнер для зберігання питної води і харчів. Наразі там кілька тисяч літрів води та декілька ящиків із консервами. Продукти, що швидко псуються, за схемою евакуації, треба буде прихопити з кухні, якщо буде час.

Також у сховищі є шість двигунів, що нагнітають повітря, і кілька фільтрів, які його очищують. Два телефони. Якщо лихо не мине за три доби – рятувальники мають евакуювати людей з-під землі у безпечніше місце. По радіо передаватимуть – як діяти далі.

А от у бомбосховище під психіатричною лікарнею у столиці можна спускатися лише режисерам фільмів жахів. Споруду ще за СРСР приймали з порушеннями. Хотіли відремонтувати тепер, але – криза. Грошей виділяють стільки, що ледь на хворих вистачає.

В МНС прогнозують, що через 10 років в Україні зовсім не залишиться придатних для використання захисних споруд. Але це вважають украй небезпечним. Тому пропонують надавати пільги підприємствам, що утримують сховища, та запровадити програму їх відновлення – на рівні держави. А будуючи нові мікрорайони – передбачати такі споруди.


Переглянути Закинуті військові частини Волині на карті більшого розміру