Мурований млин XVII ст., всі перекриття і сходи всередині дерев’яні.
Знайшовши трохи часу, я поїхав на “Саліну”. Стебник – невеличке містечко, яке виживало за рахунок заводу з видобутку калійних добрив «Полімінерал», що зараз знаходиться на межі повного руйнування. Із надр землі було видобуто 30 мільйонів кубічних метрів калієвої руди. Натомість залишились пустоти, які називають луговнями. Під старою частиною Стебника нараховується 12 таких луговень, загальною площею понад 100 тис. кв.м. Знаходяться вони неподалік ствола на глибині 130–140 метрів, від ствола “Кюбек” до вентиляційного ствола “Ляриш”.
Видобуток солі в цій місцевості проводився з 12 століття. Спершу сіль добували методом виварювання із ропи соляних озер. Поступово заглиблюючись в надра землі, утворилися прямокутної форми шиби 30х60 м. Зараз їх видно на супутниковій карті в лісах між Стебником і Дрогобичем, а також між Стебником і Трускавцем.
Переглянути повністю »
Related Images:
Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів) — розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області. Пам’ятка архітектури другої половини XVI ст. загальнодержавного значення.
Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.
Related Images:
Хирівський Замок – Конвікт Святих Ангелів. Його будівництво розпочалося чи то 1881, чи то 1883 року. Повністю закінчене – 1906 року. Стверджують, що за часів 2-ї Польщі то був найбільший навчальний заклад країни.
Наявність шести плавальних басейнів, астрономічної обсерваторії, спортивних залів на кожен клас – показники дійсно вражають. Під час війни тут містився військовий шпиталь). Одночасно тут перебувало до 4000 поранених. З 1939 року Хирів окупували військові, спочатку радянські – зайнявши величезне приміщення, що стало в нагоді, і зручно, бо й кордон близенько. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім – знову шпиталь. З поверненням радянських військ – знову військові частини. В радянський час тут містилася 39-та окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року – 80-тий окремий аеромобільний полк української армії. В квітні 2003 року полк передислокований в місто Львів.
Related Images:
Впродовж століть шахта була відома не тільки в Галичині, а й у Польщі, Словаччині, Австрії. Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст.
У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім’ї Концєпольських. У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.
Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами).
Високо в горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.
Варні, або дві величезні цистерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від води (випаровуванням), під варнями спалювали мазут.
Готову сіль дерев’яними молотами втрамбовували у прямокутні дерев’яні форми. Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт, збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, – Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта. Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об’єднанню “Полярон”. Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 – М. Вертинський, 1930-1933 – Вількопольський, 1933-1937 – Міллер, 1937-1939 – Вількопольський, 1939-1940 – Мадей, 1940-1941 – Прокопець, 1941-1944 – Фернш, 1944-1948 – Шевченко, 1948 – Олександров, 1948-1950 – П. С. Гавриш.
