Олесь | Access denied

Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів) — розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області. Пам’ятка архітектури другої половини XVI ст. загальнодержавного значення.

IMG_2873

Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Переглянути повністю »

Огляд ножів

Кожен тип ножа має своє призначення (міські, похідні, виживання, бойові, мілітарі…). Важко один ніж замінити іншим, тому інколи доводитсья брати два. Ось дещо з мого арсеналу…

1.

IMG_3452IMG_3484

Ножни робив вдома, ніж також домашній (лезо польська пилорамна пила, доволі якісне, ручка горіх у вигляді голови тигра). Під холодняк не проходить оскільки товщина леза менше 2,6 мм.

Переглянути повністю »

Хирівський Замок – Конвікт Святих Ангелів. Його будівництво розпочалося чи то 1881, чи то 1883 року. Повністю закінчене – 1906 року.  Стверджують, що за часів 2-ї Польщі то був найбільший навчальний заклад країни.

W-_Y2OyZ6cM

Наявність шести плавальних басейнів, астрономічної обсерваторії, спортивних залів на кожен клас – показники дійсно вражають. Під час війни тут містився військовий шпиталь). Одночасно тут перебувало до 4000 поранених. З 1939 року Хирів окупували військові, спочатку радянські – зайнявши величезне приміщення, що стало в нагоді, і зручно, бо й кордон близенько. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім – знову шпиталь. З поверненням радянських військ – знову військові частини. В радянський час тут містилася 39-та окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року – 80-тий окремий аеромобільний полк української армії. В квітні 2003 року полк передислокований в місто Львів.

Переглянути повністю »

Впродовж століть шахта була відома не тільки в Галичині, а й у Польщі, Словаччині, Австрії. Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст.

У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім’ї Концєпольських. У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.

Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами).

Високо в горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.

Варні, або дві величезні цистерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від води (випаровуванням), під варнями спалювали мазут.

Готову сіль дерев’яними молотами втрамбовували у прямокутні дерев’яні форми. Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт, збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, – Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта. Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об’єднанню “Полярон”. Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 – М. Вертинський, 1930-1933 – Вількопольський, 1933-1937 – Міллер, 1937-1939 – Вількопольський, 1939-1940 – Мадей, 1940-1941 – Прокопець, 1941-1944 – Фернш, 1944-1948 – Шевченко, 1948 – Олександров, 1948-1950 – П. С. Гавриш.

6318695681_4de1ed5053_b 

Переглянути повністю »



        tracert         [ Вверх ]
Access Denied © 2010-2017. Всі права дотримано.