Індастріал | Access denied

Засноване в 1955р.

Переглянути повністю »

Шахти Стебника

Будучи в Стебнику, не можна обійти увагою соляні шахти, оскільки їхні копри височіють над ландшафтом, і їх видно за декілька кілометрів. Слово «стебник» сягає своїм корінням у далекі старослов´янські часи, де воно означало приміщення для зберігання вуликів на зиму, себто зимівник для бджіл. Старожитці Стебника пам´ятають перекази їх дідів та прадідів про те, що колись там ріс великий липовий ліс, котрий сприяв розвитку бджолярства. Саме воно й спричинилось до появи назви цього поселення – Іздебник, а історичні зміни в мові привели до утворення слова, яке маємо сьогодні – Стебник. Правда, подальша історія Стебника нероздільно пов´язана з іншим видом промислу – солеварінням, що впродовж століть розвивалось на його теренах і було одним із основних засобів до існування місцевого населення.

IMG_2665

Переглянути повністю »

Будучи в Стебнику, вирішив відвідати невеличкий гірничо-добувний музей, розміщений в приміщенні гірничорятувальної служби ДСНС. Музей створений за ініціативи та зусилями працівників цієї служби. Це чудовий, дружній та доброзичливий колектив. У вільний від роботи час в міру можливостей допомагають бійцям АТО (хоча це вже повномасштабна війна). Під час візиту до музею я спостерігав  процес виготовлення зимових маскувальних сітей для техніки в зоні конфлікту. Хлопці ознайомили мене зі специфікою роботи своєї служби, а також з експонатами невеличкого музею.

“Державна спеціальна (воєнізована) гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба (далі – ДСВГРС) Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створена наказом МНС від 23.07.2008 р.[…] виконує функції з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на об’єктах вугільної, гірничої рудної та нерудної промисловості, метробуду та метрополітену, хімічної промисловості, інших об’єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об’єктів та окремих територій, у межах визначених МНС зон відповідальності. […] Особовий склад Служби комплектується на контрактній основі та поділяється на основний та допоміжний. До основного особового складу Служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні роботи. До допоміжного особового складу належать працівники, які забезпечують діяльність Служби”.

IMG_2587 IMG_2579

Переглянути повністю »

Знайшовши трохи часу, я поїхав на “Саліну”. Стебник – невеличке містечко, яке виживало за рахунок заводу з видобутку калійних добрив «Полімінерал», що зараз знаходиться на межі повного руйнування. Із надр землі було видобуто 30 мільйонів кубічних метрів калієвої руди. Натомість залишились пустоти, які називають луговнями. Під старою частиною Стебника нараховується 12 таких луговень, загальною площею понад 100 тис. кв.м. Знаходяться вони неподалік ствола на глибині 130–140 метрів, від ствола “Кюбек” до вентиляційного ствола “Ляриш”.

Untitled-3

Видобуток солі в цій місцевості проводився з 12 століття. Спершу сіль добували методом виварювання із ропи соляних озер. Поступово заглиблюючись в надра землі, утворилися прямокутної форми шиби 30х60 м. Зараз їх видно на супутниковій карті в лісах між Стебником і Дрогобичем, а також між Стебником і Трускавцем.
Переглянути повністю »

Впродовж століть шахта була відома не тільки в Галичині, а й у Польщі, Словаччині, Австрії. Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст.

У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім’ї Концєпольських. У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.

Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами).

Високо в горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.

Варні, або дві величезні цистерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від води (випаровуванням), під варнями спалювали мазут.

Готову сіль дерев’яними молотами втрамбовували у прямокутні дерев’яні форми. Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт, збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, – Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта. Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об’єднанню “Полярон”. Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 – М. Вертинський, 1930-1933 – Вількопольський, 1933-1937 – Міллер, 1937-1939 – Вількопольський, 1939-1940 – Мадей, 1940-1941 – Прокопець, 1941-1944 – Фернш, 1944-1948 – Шевченко, 1948 – Олександров, 1948-1950 – П. С. Гавриш.

6318695681_4de1ed5053_b 

Переглянути повністю »



        tracert         [ Вверх ]
Access Denied © 2010-2017. Всі права дотримано.