Впродовж століть шахта була відома не тільки в Галичині, а й у Польщі, Словаччині, Австрії. Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст.
У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім’ї Концєпольських. У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.
Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами).
Високо в горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.
Варні, або дві величезні цистерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від води (випаровуванням), під варнями спалювали мазут.
Готову сіль дерев’яними молотами втрамбовували у прямокутні дерев’яні форми. Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт, збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, – Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта. Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об’єднанню “Полярон”. Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 – М. Вертинський, 1930-1933 – Вількопольський, 1933-1937 – Міллер, 1937-1939 – Вількопольський, 1939-1940 – Мадей, 1940-1941 – Прокопець, 1941-1944 – Фернш, 1944-1948 – Шевченко, 1948 – Олександров, 1948-1950 – П. С. Гавриш.
Читати далі »
Related Images:
