Нарешті я закінчив з фотографіями і хочу розповісти вам детальніше про заброс на мехзавод, який ми анонсували декілька днів тому. Поїздка планувалася давно, а організувалася швидко і навіть спонтанно. Отож, на вихідних сіли ми на електричку до Ківерець, і через півгодини дороги перед нами відкрились ландшафти, які милували око =)

Цехи заводу щільно прилягають до вокзалу, отже, вийшовши з вагону, одразу можна потрапити на територію. Ми вирішили дати коло, щоб вивчити обстановку.

У такому собі внутрішньому дворі, де ходять вільно люди, розчистили територію від снігу. Як виявилося згодом — тут влаштовують базар =D

Аби зайвий раз не світитись, одразу лізем всередину.

В цьому крилі території є як мінімум 5 цехів. Ми побували у двох. Призначення першого вже важко визначити — більшість обладнання уже демонтовано…

Бокове крило.

Заходимо в наступний цех металообробки. Тут збереглися великі станини від різних пресів, верстатів, подекуди не таких вже й старих на вигляд.

Будка з документацією, графіками, планами, агітматеріалами.

Схоже, що в цехах при Союзі можна було хильнути стакан газводи з автомата. Ох, як я любив тоді лимонад з таких автоматів =)

До речі, завод був створений ще у березні далекого 1956 року на базі ремонтних майстерень паровозного депо станції «Ківерці» Львівської залізниці. Тоді на заводі виготовляли металеві контейнери для перевезення вантажу.  Мехзавод поступово нарощував випуск середньотонажних контейнерів. Особливого розквіту почав набирати у 1989 році, тоді на підприємстві працювало понад 600 чоловік. Уже в 1991 завод став головним підприємством по виготовленню середньотонажних контейнерів в колишньому СРСР.

На дворі залишився експонат якогось древнього тягача.

Асортимент підприємства складали:

  • контейнери універсальні УУКП-5, УУКП3 для перевезення штучних вантажів залізничним, водним та автомобільним транспортом;
  • контейнери СК-2-5 для перевезення неагресивних концентратів руд кольорових металів залізничним та автомобільним транспортом;
  • кузов-фургон металевий для вантажних автомобілів;
  • гараж металевий розбірний;
  • торгiвельний кіоск “Черепашка”.

Нам не вдалося побачити жодного.

На дахах та трубах встановлені базові станції стільникового зв’язку.

Заходимо далі в складські приміщення.

Можна знайти накладні, картки, ще якісь теки. Остання дата — 2006 рік.

З розпадом Союзу на механічний завод чекала така ж доля, як і більшість українських підприємств – занепад. У 2000 році його остаточно визнали банкрутом. У цей час почали виносити із заводу все, що тільки можна було.

У 2007 році підприємство здали в оренду. Наскільки мені зрозуміло, тоді тут виготовляли двері та вікна. Уже через рік виникли серйозні проблеми з оплатою оренди. Після цього були спроби його продати, але схоже, що владні структури не змогли поділити те, що залишилось, і по сьогодні завод іржавіє та обсипається.

Тут у нас електроцех. Все перевернуто догори дригом. Оце тільки вдома за монітором помітив на підлозі якісь дві каски =) І гадки не маю, що це таке.

Ще було велике бажання пройтись далі або залізти на трубу зверху, але це вже геть палівно серед білого дня на відкритій території. Тому ми пішли в інше крило, де стоїть великий ангар з рампами та адмінкорпус.

Ще того року парадний вхід був цілий, сьогодні — заїжджай хоч на мотоциклі. Рами хтось акуратно склав у підвалі. До речі, як і цеглу.

На другому поверсі був склад. Видно, у когось залишилась гора неліквіду. Цікавим є те, що це — звичайна сушка. Воно й не дивно: хто на Україні стане купувати сушку, якщо можна самому насушити яблук та груш восени безкоштовно ;)

Споруда добудовувалась і ремонтувалась, подекуди вставлені пластикові вікна.

Десь на третьому чи якому там поверсі є головний кабінет директора Романюка Л. С.

Заправка картриджів тонером — це весело.

А далі ми потрапили на дах. Скажу чесно, я сподівався побачити більше цікавого. Територія заводу достатньо велика.

Ось там далеко видно труби котельні на КРЗ та нову телерадіотрансляційну вежу Луцька.

Дорога в центр міста.

А ось там вокзал.

Будиночки малі, ніяких масивних споруд. Навіть деревообробний комбінат не видно…

Спускаємося. По дорозі ще найшли медпункт і кімнату з оригінальним графіті з будівельної піни.

Остання надія побачити ще щось цікаве в складі швидко розвінчалась, потрапивши в глухий кут. Стомлені глибоким снігом вирішуємо покинути територію.

Перед дорогою до дому вирішили ще пройтись до закинутих споруд водоканалу. Сонце вже заходило, і ставало добряче холодно. Тоді було десь -7° С. Попивши гарячого чаю з бутербродами, ми посунули назад на маршрутку. Здавалося, наші пригоди на цьому закінчились, але, як виявилось, поспіхом сіли ми не на те, що треба, і поїхали в протилежну сторону. Вже від’їхавши на декілька кілометрів, ми зрозуміли, що щось не те. Ох, тоді з нас ржала вся маршрутка =D Але водій пообіцяв, що довезе нас додому, що і сталось.

Відео (за якість вибачайте, знімав на мобільний з рук):

Дивіться усі фото з вилазки в галереї: