25 квітня Київводоканал вперше показав широкому загалу секретну помпову станцію «Роса-300». Захід, приурочений до 27-ї річниці катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції.
Після аварії на Чорнобильській АЕС її нашвидкуруч спорудили під Києвом, щоб качати для столиці не заражену радіацією воду з Дніпра, а чисту – із сусідньої Десни.
Станція “Роса-300” – плавуча. У 1986 році вона не мала аналогів у світі. Вмикається унікальна станція раз на 24 роки.
На баржу веде хиткий місточок. А там вже працює механізм, який випомповує воду із затоки – 300 тис. кубометрів на добу.
Дванадцятеро робітників уже 27 років тримають обладнання в готовності. Увімкнення стаються лише тренувальні. Але за потреби – напоїти столицю можна за кілька годин.
“Від чотирьох-шести-восьми годин треба. Тут можна все швидше включити. Але треба промити водоводи – це все час уходить”, – пояснив директор Дніпровської водопровідної станції Анатолій Фурса.
Обладнання станції розміщено на діючій баржі типу Р-727. За словами Вікторії Яковлєвої, унікальність даної споруди полягає не тільки в геніальному інженерному рішенні, але й в неймовірній оперативності, з якою вона була побудована. «Вибух на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, розташованій в басейні Дніпра, створив пряму загрозу радіонуклідного забруднення річкової води, що означало неможливість її використання в якості джерела питного водопостачання. Тому спеціалістами Київводоканалу було запропоновано прокласти водогони від правого берега річки Десна до Дніпровського водозабору. За півтора місяця були виконані всі роботи з проектування та будівництва, і 21 червня 1986 року відбувся запуск нових водопровідних споруд», – розповіла радник з питань інформаційної політики.
Анатолій Фурса детально описав технічні характеристики та принцип роботи станції. «Після вводу в експлуатацію «Роси-300» забір води із Дніпра був повністю припинений. На Дніпровську водопровідну станцію по двох водоводах діаметром 900 та 1 тис. 400 мм з гирлової частини старого дренажного каналу Київського водосховища при впадінні його в Десну почала поступати вода, що перекачувалась шістьма насосними агрегатами загальною продуктивністю 350 тис м3 на добу. Для забезпечення комплексу споруд електроенергією на намивному майданчику поряд із приміщенням для обслуговуючого персоналу було побудовано трансформаторну підстанцію. Крім того, щоб уникнути протоку води з нижнього б’єфу Київської гідроелектростанції, методом відсипки двох кам’яних банкетів було сконструйовано захисну дамбу, а для запобігання попадання риби у водозабірний ківш в кінці дамби змонтували рибозахисне устаткування», – зазначив директор ДВС.
Як зауважила під час свого виступу Любов Авраменко, водозабезпечення столиці під час радіонуклідного забруднення було одним з головних питань у Київводоканалі, адже внаслідок аварії виникла гостра необхідність у чистій воді не тільки для звичних потреб населення та промисловості, а й для поливу доріг, тротуарів та зелених зон Києва з метою дезактивації. Завдяки безпрецедентному технічному рішенню, яким стала плавуча насосна станція «Роса-300», централізоване водопостачання в місті, попри катастрофу глобального масштабу, жодного разу не було перервано або порушено.
В кінці 1986 року, в зв’язку із стабілізацією в межах діючих норм радіонуклідного забруднення води Дніпра та Десни, роботу плавучої насосної станції «Роса-300» було припинено, але водозабірний комплекс можливо використовувати для забору води з р. Десна і дотепер. В холодну пору року станція знаходиться в законсервованому стані. Та щовесни, напередодні водопілля, виконується повна перевірка та підготовка «Роси-300» до роботи у випадку нештатних ситуацій на Дніпрі. Востаннє плавуча насосна станція використовувалась навесні 2010 року, коли критичне зниження рівня кисню під товщею льоду у Київському водосховищі спровокувало масовий мор риби.
ТСН та Київводоканал. Фото: НБН
