Це достатньо неоднозначний звіт. З одного боку подібні заходи неетичні стосовно колишніх мешканців Зони , а з іншого боку ми вдуваємо в покинуте дух нового життя. Так чи інакше, цей Новий рік я з друзями зустрів у широко відомому у всьому світі мертвому місті Прип’ять. Почну по порядку.

29 грудня. Один за одним зриваються заздалегідь давно намічені плани. Апатія, нудьга і сірість. Я більше 5 років не вживаю алкоголь, і проблема святкування Нового року “щоб запам’ятався” дуже актуальна. Зустріч 2013, наприклад, просто проспав. Зустріч 2014 судячи з усього знову не віщувала веселощів. Жерти салат, набивати щоки солодощами, піти на дах подивитися салют і на бокову. Нудьга. І тут браток штовхає відкинуту ідею: “А пішли-но в Прип’ять.” Перша думка: “Холодно. У порожніх бетонних багатоповерхівках ще холодніше ніж на вулиці. Знову мокрі ноги, знову дискомфорт і похідний бруд. Але – пішли!”

30 грудня. В останній момент до бригади відчайдушних додається ще одна людина. Отже, нас четверо. Закупівля продуктів в Ашані, зустріч на знайомій автостанції, квитки, звичне слабеньке п’янке зазвичай перед походом ТУДИ хвилювання…

22:00 Благополучно пересічений периметр Зони відчуження, перше ж мертве село зустрічає нас тужливим, що навіває жах, вовчим виттям. Прокинувшись через кілька секунд після потужного упорскування адреналіну підмічаю: “Як же здорово-то, а?” Так, це безумство. Вибираємось на трасу… докладно описувати маршрут не буду, почну з першої ночівлі …

1. Перша точка. Дачне селище “Буряківка” на ділянці занедбаної залізної дороги Вільча – Янів. Ледве почало світати, я схопив дзеркалку і пішов фоткати присипану інеєм Зону …

2. Ночували на горищі маленького дачного будиночка, влітку там напевно дуже затишно… але зимою, нехай і навіть такою малосніжною, ми добряче змерзли…

3. Дубарь стояв неабиякий. Налита в металеву кружку вода, практично відразу покривається льодом…

4. Сайлент Буряківка

5. Але час уже піджимав…Виходимо. На годиннику 14:00, за нашими розрахунками, в 20:00 ми вже повинні бути в Прип’яті.
31.12.2013

6. Виходимо на залізницю. Ця ділянка порівняно зручна для проходу. Без пригод добираємося до Міста…
Немає сенсу описувати нудні 10 километрів одноманітності шляху залізничними коліями. Багато снігу, що перетворився на міцний наст, ну і води набрали з болота, дико разючої сірководнем. Навіть після фільтрації легендарним Аквафором.

7. Дібрались, все за планом. В міському парку, біля завода Юпітер, смикнули куценьку ялиночку, яку вбрали знайденними в Прип’яті ж ялинковими іграшками. А який же Новий рік без ялинки?

8. Для комфорту причепили на вікна світломаскування і запалили свічки… Потихеньку, в закинуте більше чверті століття тому житло почала проникати новорічна чарівна атмосфера…

9. Накрили стіл… крабові палички, мандарини, шоколад. Хлопці притащили літр рому, я – літр яблучного соку для себе)

10. Зняли декілька домашніх відео з вітаннями для друзів і рідних, голосно кричали і вітали одне одного, не зважаючи на ефемерну можливість спалитись. До речі, на цій квартирі міліция уже затримувала сталкерів декілька місяців тому. Але Чарівна Новорічна Ніч не може бути протокольною!

11. Брат Вадим на фоні улюблених персонажів з горезвісного кінофільму Світлани Баскової “Зелений слоник”.
Знаю це кіно з 2008 року і дивуюся, чому до людей дійшло тільки зараз, і в інтернеті така масова істерика.

12. УРАААА!!! З НОВИМ РОКОМ, ТОВАРИШІІІІІ!!!!
В Прип’яті, всупереч очікуванням ми нікого не зустріли зі сталкерів.

13. Похмільним ранком раннім, 1-го січня свіжого року, порідівша на одну людину експедиція сталкерів висунулась на вулиці Прип’яті. Наш товариш доблесно справлявся с тяжкими наслідками алкогольної інтоксикації, викликаної в слідстві з торжеством.

14. Зайшли в школу, бавимось…

15. Усиновили місцеве дитя і залишили новорічні вітання в імпровізованому журналі відвідувань для туристів Зони.

16. Повболівали за місцеву футбольну команду!

17. І звичайно, відвідали усі місцеві баяни. Благо 1-го січня патрулів не було взагалі, і все місто знаходилося в нашому розпорядженні.

18. Екскурсій, всупереч заявам організаторів, також не спостерігалось.

19. Єдине, чого не вистачало – це сонечка.

20. Машинки. Кількість фотографічних знімків, зроблених тут в цифрі, напевно, обчислюється сотнями терабайт…

21. Пішли руфити “гербові шестнарі”. Ну куди без цього… Прип’ять в інеї виглядала воістину фантастично…

22. Вадим оглядає свої володіння.

23. Вальяжно посиділи за столиком, покурили “гавану”.

24. Спустившись, рушили в другий мікрорайон-“мікраху”…

25. Хлопці вирішили зімітувати прип’ятських гопів… Якщо б не евакуація, вони звісно тут водились! Як і в будь-якому провінційному містечку колишнього СРСР, нема чого кривити душею…

26. “Прип’ятське похмілля”

27. “Мама, навіщо я сюди прийшов!” Назад йти біля 40 кілометрів.

28. “Милости прошу к нашему шалашу!” (С) К/Ф “Беспредел”

29. Розлючений Вадим марно намагається привітати рідних зі святами, за допомогою міжміської телефонної лінії…

30. Діти сірого дня. Не дивлячись на всю іронічно-жартівливу манеру звіту, ця фотка нехило навіває смуток…

31. Ми покидаємо Прип’ять…
Нічого засуджувати сталкерів, це єдине по-справжньому живе майбутнє цього міста. Не комерційні автобуси і голосні лозунги, не вивіз всього того, що тут лишилось… ні ідеї про вибух будинків і відкриття музеїв. Сталкери – це люди, які по-справжньому люблять цю хвору землю, приходять сюди на свй страх і ризик… щоб у тиші подумати про Вічне.

32. На зворотці відвідали “Круг”

33. Антени “Круга”

34. Заночували у розпеченої докрасна буржуйки, у місці, дуже добре відомому сталкерам… і рушили в добру путь, додому. У світ реклами та суєти.

Цей Новий рік запам’ятається нам на все життя.
Всіх зі Святами.
Всіх благ усім.

Переклад з російської. Джерело: https://zametkiev.livejournal.com/70641.html