Через Волинь у травні-вересні 1916 року пройшла наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під командуванням генерала Олексія Брусилова. Вона ввійшла в історію як Брусиловський прорив, який змінив хід Першої світової війни, відтіснивши ворога на фронті від Луцька до Чернівців. Запеклі бої точилися біля села Боратин Луцького району. На згадку з тих далеких днів лишилися стріляні гільзи австрійського походження, які досі знаходять місцеві на своїх городах, а також оборонний форт і пам’ятник молодому боратинцю Купріяну Сивому, якого дотепер поминають у тутешній церкві. Ким же був цей хлопець, якщо після смерті йому вділили стільки почестей? За що загинув? Занурюватись в історію дуже цікаво…
Виявляється, таких фортів, який зберігся у Боратині, протягом 1887-90 років спорудили чотири: ще на виїзді з міста до Львова і в селах Великий Омеляник та Зміїнець. Збудували їх у зв’язку з розширенням Луцька. Всі форти, як зазначено в «Генеральном плане с показанием произведенных работ 1890 г. по Луцкой укрепленной позиции», були віддалені від історичного міського ядра на 4 кілометри.
— Та за всю свою історію Боратинський форт жодного разу не виконував прямого призначення, — розповідає мешканець Боратина Віталій Гнатюк, який займається дослідженням минувшини рідного краю. — При наступі росіян у 1916 році австріяки з боями відступали з Боратина, не використовуючи вали форту для оборони. А от у Другу світову боїв у селі взагалі не велося. Мабуть, в обох випадках військові боялися потрапити у пастку в цьому природному вигині Стиру. Тож форт влітку перетворювався на своєрідний табір відпочинку — тут проводилися маневри, в яких брали участь зо дві сотні козаків із Володимира-Волинського. Деякі старші офіцери навіть брали з собою сім’ї, квартирували у чехів (з 1872 до 1947 року в межах нинішнього Боратина існував населений пункт, якого нині не знайдеш на карті, — Чеський Боратин).
Але розмірений і більш-менш спокійний ритм життя села порушила війна, яка вибухнула 1914 року. Незадовго до її початку до лав російської царської армії призвали молодого боратинця Купріяна Сивого. З іменем цього юнака пов’язано багато подій, а на історію його загибелі десятиліттями нанизуються спогади старожилів, домисли й припущення істориків.
— Гадаю, деякі документи зберігаються в російських архівах, але поки нема можливості туди дістатися, — жалкує краєзнавець. — Але й так зрозуміло, що Сивий не був простим солдатом. Хоча під бетонним хрестом на плиті такий лаконічний напис: «Купріян Сивий. Стрілець 8-го Сибірського полку. Страчений австрійцями 22.ХІІ.1915». Якби він був звичайним стрільцем, то навряд чи заробив би такі почесті від своїх соратників. Та й австрійські військові не вбили б його відразу, а відправили б у табір для полонених. Найімовірніша версія, що Купріян був розвідником. Наприкінці вересня 1915 року війська під командуванням генерал-майора Денікіна змушені були відступати. А Сивий залишився у рідному селі, яке разом із навколишніми населеними пунктами окупували підрозділи австрійської армії. Хлопець влаштувався найманим робітником до чешки Людмили Стужинської, спілкувався з австріяками, які осіли в Чеському Боратині. За невимушеними бесідами та вечірньою грою в карти Купріян підслуховував інформацію, яка могла б бути цінною для російських військ. Зібрані дані він передавав у Луцьк.
Є кілька версій того, як піймали сміливця. Одна — що його видали чехи.
— Але це припущення я відкидаю, адже чехи досить добре і мирно вживалися з українцями, — зауважує Віталій Гнатюк. — Якби вони хотіли його видати, то зробили б це відразу. Більш імовірна версія, що за Купріяном тривалий час стежили, адже австрійська контррозвідка теж не дрімала. А приводом для його затримання стала дрібниця. Австріяки, коли осіли в Боратині, на всіх будинках вивісили списки тих, хто тут мешкає постійно. Регулярно проводилися перевірки. Коли в домі виявляли стороннього, з’ясовували, хто він і що тут робить. Нібито під час однієї з таких перевірок Сивий і попався. Його били, допитували, та зрештою повісили на форті, зігнавши на страту селян. Крім того, у чеських джерелах я знайшов, що чехи ще заплатили австрійському командуванню великий штраф за приховування шпигуна.
Наперекір матері Сивого, яка хотіла поховати сина на сільському кладовищі, на вічний спочинок воїна поклали у тому ж форті. На могилі й пагорбі поставили тимчасові дерев’яні хрести. А 22 грудня 1916 року на роковини смерті Сивого солдати, що брали участь у Брусиловському прориві, на могилі освятили пам’ятник. — Зробити висновок, що Сивий був не простим стрільцем, а саме розвідником, можна з того, що замітки про його загибель були опубліковані в центральних російських виданнях — «Іскрі» та «Ниві», — підсумовує краєзнавець із Боратина. — Ще довгий час село було прифронтовим, тому могила молодого розвідника стала місцем паломництва російських вояків. Але, на жаль, ніде не зустрічав інформації, що Сивого нагородили, хоча його мали б відзначити посмертно.
Джерело Відомості-UA.com
