Кривий Ріг — місто, яке хочеться відвідати хоча б через назву. Після живого знайомства з ним, хочеться повертатися сюди знову і знову.
Кажуть, що без минулого людина не має майбутнього. І хоча ми змалку вчимо історію у школі, а можливо щось чули від своїх дідусів і бабусь, та все ж дуже мало людей сьогодні можуть з упевненістю пройтися Луцьком і розповісти про те, чим він жив колись. Історію бережуть ентузіасти. Це ті люди, які не рахуються з власним часом, для яких нові відкриття і знахідки стали сенсом життя. Олег Виноградов більше буває під землею, ніж на ній. Він бігав луцькими підземеллями ще коли був підлітком, а потім вони для нього стали невід’ємною частиною життя. Разом із іншими ентузіастами – серед яких були переважно діти і пенсіонери – пан Олег вигрібав землю, щоби зараз ми могли пройтися підземною частиною міста, відчищував стіни, щоби можна було розгледіти фрески, викачував воду, яка постійно вривається у підземелля, руйнуючи їх, беріг і береже всі знахідки як найбільшу цінність.
Related Images:
Не так давно у Луцьку відкрили оглядовий майданчик з панорамою на місто. Ми вирішили зазнімкувати, що з цього вийшло, а ви гляньте, чи вийшло у нас
Related Images:
Колись на Волині була густа мережа вузькоколійок. Велика частина була прокладена німцями у Першу світову, як польова військова залізниця. Так німці та австрійці налаштовували комунікацію між військами, доставку боєприпасів – ви ж знаєте , які у нас дороги, а тим паче на Поліссі. Ще частина доріг була побудована в 20-х роках для вивозу з лісу деревини, частково використовувалась як пасажирська.
Колись були ми в поході по Цуманській пущі. Йшли лісовою дорогою, прямою, як магістраль, що дивно в такій гущавині. Місцеві називають її “колейка”. Як потім вияснилось, там теж була вузькоколійка.