Будучи в Стебнику, не можна обійти увагою соляні шахти, оскільки їхні копри височіють над ландшафтом, і їх видно за декілька кілометрів. Слово «стебник» сягає своїм корінням у далекі старослов´янські часи, де воно означало приміщення для зберігання вуликів на зиму, себто зимівник для бджіл. Старожитці Стебника пам´ятають перекази їх дідів та прадідів про те, що колись там ріс великий липовий ліс, котрий сприяв розвитку бджолярства. Саме воно й спричинилось до появи назви цього поселення – Іздебник, а історичні зміни в мові привели до утворення слова, яке маємо сьогодні – Стебник. Правда, подальша історія Стебника нероздільно пов´язана з іншим видом промислу – солеварінням, що впродовж століть розвивалось на його теренах і було одним із основних засобів до існування місцевого населення.
Початок виварювання солі припадає на 12 століття, після виробітку всіх поверхневих запасів ропи (з тих часів залишились шиби 30х60 м в лісах), а також в результаті збільшення попиту на сіль, виникла потреба добувати сіль з глибших шарів і в більшій кількості. Перші копальні мали глибину 45м і їх називали «Залісна» та «Підлісна», експлуатувались понад 200 років. Робочі переміщались по драбинах і вручну піднімали соляний розчин. Австрійські монархи захопили наші землі, перебрали у свою власність соляні копальні в Галичині й приділяли неабияку увагу їх розвитку. Протягом 1770-1773 рр. в Стебнику було прокладено стовбур ще однієї копальні глибиною 46 метрів. Австріяки назвали цю копальню «Дорфшахт» (шахта в селі), а в народі вона була відома під назвою «Шиб на селі». За добування солі на місцевих накладався великий штраф – цей видобуток монополізували австрійці. Для піднімання соляного розчину використовували кінну тягу, а згодом парову машину. Фундамент від неї зберігся в центральній будівлі Саліни. В 1848 році неподалік солеварні розпочалась прохідка двох шахтних стовбурів. Їх назви – «Кюбек» та «Ляриш». В 1852 році роботи було завершено. Глибина «Кюбека» сягала 221м, а «Ляриша», якому відводилась роль «вентиляційного стовбура», – 151м.
Це шахта “Кюбек”. Два троси, які спускаються з вершини копру до правої будівлі (машинний зал), піднімають і опускають клітку ліфта:
Підйомні механізми копра. Туди можна вільно піднятись по драбині.
Двері в ствол шахти “Кюбек”. Закриті на засув і опломбовані паперовими та свинцевими пломбами. Колодки, замка немає, двері закриваються на торцевий ключ:
Приміщення компресорної з фундаментами самих компресорів, які відсутні:
Щиток в компресорній (їх декілька) та якась електротехнічна майстерня в будівлі шахти:
Охолоджувальний резервуар за будівлями шахти. В шахтах працювати було дуже важко, висока температура, брак повітря, пил, через який не було видно нічого в радіусі 1.5м. Цей пил скроплювали розпилювачами холодної води.
Колись були дверцята для загружування вугілля:
Такі таблички розміщені щоп’ять метрів:
Це вертикальний розріз шахти “Кюбек” з архіву. Зараз глибина шахти становить 330-340 метрів. Після виробітку горизонтальних пластів розробляли породу у вигляді великих печер – їх називали “луговні”. Під територією Стебника нараховується 12 таких луговень. Найбільша з них, що була заснована в 1854 році й мала назву «Брук», вміщала в собі 30.554 м.куб. води. Ці підземні пропасті на сьогоднішній день засипані порожніми породами приблизно лише на 10 % і являють собою велику загрозу провалювань грунту у випадку сейсмічних катаклізмів. Луговні були 40-55 м шириною, 10-60 м висотою і приблизно 100 м довжиною (різні луговні мали різні розміри, вони не були геометрично рівні, мали вигляд печер з нерівним дном). Розділені луговні між собою були стінами товщиною 20 м. Ці стіни називали ціликами. В луговні закачували воду, вона розчиняла сіль, воду викачували і випаровували. Після занепаду виробництва воду в 2002 р. перестали викачувати, вона розчинила цілики, і луговні обвалилися, як і багато інших тунелів шахт. На поверхні землі навколо Стебника утворились карстові провали (300-500 м діаметром). По них переміщатись небезпечно, вони обгороджені і щодесять метрів таблички з попередженням. Під землю пішла річка Вижниця.
Один з карстових провалів (дно вкрите болотом, виглядає як сипучі піски, оскільки знизу їх постійно підмиває вода). Зустрів кілька десятків таких табличок навколо небезпечних місць.
Будівля шахти Ляриш, а також всередині неї. За металевою решіткою шахта:
Технічний канал навколо шахти Ляриш:
Ствол шахти (2 штуки). Цей ствол призначений для вентиляції, сусідній – для евакуації, а також для спуску рятувальної бригади.
Рудник №1. Робоча зміна працює з 8:00. Генеральний директор підприємства з 25 грудня 2013-го року Оринчак Сергій Іванович, родом з Івано-Франківщини, 41 рік. Культурна, приємна і ввічлива людина. Спуститись в шахту не вдалося, оскільки приїхав я вже в 9:00, на підприємстві проводилась інспекція, Сергій Іванович запропонував передзвонити з понеділка, оскільки спуск в шахту потребує певної підготовки (інструктаж, вміння користуватись індивідуальним рятівником, дозвіл на спуск, затверджений дирекцією…
Корпус рудника №1. Рудник має близько 8-9 горизонтів (рівнів), деякі з них вентиляційні, інші – обслуговуючо-евакуаційні. Відстань між горизонтами близько 90 м. Перший горизонт на глибині 160 м, над ним ще 2 горизонти (вентиляційний та проміжний), наступний – 222 м. Австрійський горизонт на глибині 130-120 м (він найкраще зберігся), останній – на глибині 340 м.
Залишки металевих сходів, що вели вниз затопленого приміщення:
Оринчак Сергій Іванович планує реанімувати занепале підприємство – інтенсивно йде відкачування води з шахт,- відновити основне виробництво видобування калійної руди, виробництво мінеральних добрив за три роки, а також є ідея створення спелеолікарні підземних видобутків рудника (для лікування легеневих хвороб).
Підземелля:
Праворуч видно будівлю, в якій розміщуються двигуни опускання ліфтів (до них ведуть троси ліфтів, видно на фото):
Це карта Стрийського району з позначенням пластів руди (чорними хвилястими лініями), цією картою мене забезпечили хлопці з гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби, їх загін розміщувався в кілометрі від першого рудника.
Жовтими позначеннями я виділив місця розташувань об’єктів, нижче – супутниковий аналог карти цієї ж території (для порівняння).
По дорозі зустрів трьох людей з металошукачами. Від них дізнався, що років десять тому можна було вільно пройти тунелями під землею на декілька кілометрів, зараз вони підтоплені.
Це приміщення, що обслуговують вентиляційну шахту 1 рудника (розміщені під лісом). В центральній частині фото висока будівля – це повітрязабірник (видно величезні вікна під бетонним дахом), циліндрична труба ліворуч – це турбіна, яка качає повітря в шахту або (на реверсі) викачує з шахти метан та інші гази. Лівіше від неї – машинне відділення (мотори, що обертають турбіну).
Щоб добратись до турбіни, відкрив цю дверку (закрита на засув):
А це – сама турбіна, діаметром близько 60 см (на довгому валу прикріплено багато рядів лопастей). Цей доволі невеликий діаметер турбіни створює достатній потік повітря за рахунок турбінної конструкції, раніше стояли вентилятори діаметром 4-5 м, на фото далі:
Ця ж турбіна в лівій частині фото. Про призначення здогадався сам, а пізніше це підтвердив працівник об’єкту, що трапився мені по дорозі (він власне йшов з обіду на робоче місце, а я так дверку до турбіни і не закрив). Охороняв територію вентшахти один сторожовий пес (гавкіт було чутно за кілька кілометрів, це мабуть і стало причиною швидкого повернення працівника вентшахти).
А це власне і надбудова ствола шахти, яку обслуговує ця турбіна. Трубами, які виходять з колодязя шахти, викачують надлишок води з шахти і зливають за 400м в яр.
А це ствол цієї шахти, довелось повиснути на половину вниз, щоб хоч щось сфотографувати (вийшло доволі невдало).
Проби буріння для виявлення пластів.
Три копри рудника №2. Туди не ходив – короткий світловий день, а також болото не дозволяють виконати заплановане.
Покинуті склади калійного заводу. Охороняються сторожовими собаками. Оскільки мороз попустив, і болотиста місцевість відбила всяке бажання добиратись до пустих складів. Але поруч була покинута вентшахта, яку я відвідав.
Це – обслуговуючий спуск в канали вентсистеми. Ось самі канали, можна проїхати автомобілем.
Розгалуження 3 каналів. Обвал одного з каналів, що закачували повітря в шахту.
Це – зруйноване приміщення, в якому стояли двигуни до вентиляторів. Прямокутні отвори праворуч і ліворуч – це отвори для валів приводу вентилятора.
Тут розміщувались два п’ятиметрові вентилятори.
Знаходжусь в місці кріплення вентиляторів. Попереду повітрязабірник.
Спуск в тунель, в який вентилятори закачували повітря (діаметер 3-4м), таких два, вони з часом сходяться в 1 тунель.
Метрів за 50 від вентиляторної по ходу тунелів розміщувався вертикальний ствол вентшахти, закритий бетонною плитою. Не здогадався пошукати вхід.
Обслуговуючий хід поблизу венттунелю. По всій території трапляються обгороджені стрічкою ділянки з табличками попередження (бачив їх близько п’ятидесяти).
Це останній об’єкт, який я відвідав цього дня. Це – вентшахта 2 рудника (для наочності зняв невелике відео, воно більш інформативне). Ліворуч обслуговуючий спуск в венттунелі, праворуч будівля з червоної цегли – це машинне відділення (вентиляторна).
Вхід в машинне відділення, там розміщувались двигуни.
Повсюду такі таблички, трава по коліна, в ній – квадратні ями службових входів в вентсистему (ходити слід обережно).
Під цими табличками проходили вали до вентиляторів, двигуни стояли в місці, звідки фотографую.
Фундаменти двигунів та решки стелі.
Спуск в вентшахти рудника (туди вентилятори закачували повітря).
Приміщення повітрязабірника. Повітрязабірник за вентилятором, увесь доступний метал здали на брухт.
Один з обслуговуючих спусків.
Місце сходження венттунелів від вентиляторів до шахти.
Це – вхід в стовбур шахти.
Ось і сама шахта, риштування закріплено на розпірках до стін шахти. Труба праворуч служила для відкачування води з шахти. Доски трухляві, скриплять, а глибина шахти 300 м.
Стінки шахти укріпили за радянських часів чавунними сегментами, скріпленими болтами. У верхній частині фотографії видно тунель до вентиляторів.
Мій маршрут. По всій території зустрічаються карстові провали, деякі з яких мають попереджувальні таблички, інші – ні, тож ходити слід обережно.
