Луцький пластмасовий завод спромігся втримати своє виробництво і випускати продукцію дотепер.  В минулому це був Луцький державний завод виробів із пластмас, тепер — інвестором і власником є словацький CHEMOSVIT. Але незважаючи на це, значна частина території здається в оренду під офісні приміщення, а деякі корпуси безславно тонуть у течії історії.

З історії підприємства:

Будівництво заводу “Луцькпластмас” розпочалось у 1966 році. Державне підприємство Луцький завод виробів із пластмас було засновано в березні 1971 році із виробництва продукції із реактопластів для електротехнічної промисловості методом пресування. Першу продукцію завод виробив у 1972 році на дослідній дільниці.

В 1974 році на підприємстві відкрилось виробництво продукції із термопластів методом лиття для автомобільної промисловості, побутових приладів та товарів широкого вжитку. В 1974 році було відкрито виробництво продукції із термопластів методом екструзії та формування під тиском таких як плівки поліетиленові, лист із полістиролу, посудини для рідини ємкістю від 0,2 до 60 літрів та товари широкого вжитку.

В 1978 році відкрилось виробництво листів із етролу на двох лініях фірми Семафор (Франція) з яких в подальшому вироблялися оправи для окулярів.

В 1980 році відкрилось виробництво електроплівок із полістиролу на лінії фірми Брюкнер (Німеччина) та моноволокна на двох лініях фірми Райфенхойзер (Німеччина) для виробництва конденсаторів та ізоляції кабелів зв’язку. Контракт на закупку лінії по виробництву поліпропіленової плівки був заключений 14.06.1984 року. Монтаж устаткування розпочався в 1985 році.

В листопаді 1986 року було відкрито виробництво поліпропіленових плівок потужністю 600 тонн на устаткуванні фірми Сельєр (Франція) для виробництва конденсаторів.

З 1986 по 1992 рік на лінії вигитовлялась електроплівка товщиною 8-15 мікрон для потреб конденсаторної промисловості СРСР.

З 1992 року виробництво не працювало по причині відсутності замовлень.

Відкрите акціонерне товариство “Луцькпластмас”, було засновано відповідно до рішення засновників: Міністерства промисловості України – наказ №131 від 28 квітня 1994 року, шляхом перетворення Луцького державного заводу виробів з пластмас у відкрите акціонерне товариство, відповідно до Указу Президента України “Про корпоратизацію державних підприємств” від 15 березня 1993 року за №210.

На підприємстві працювало 1500 чоловік.

В 1995 році під час приватизації контрольний пакет акцій ВАТ Луцькпластмас був придбаний словацьким підприємством АО Хемосвіт.

В 1997 році ВАТ Луцькпластмас розпочав інвестиційну акцію по реконструкції виробництва спільно з АО Хемосвіт, АО Теріхем (Словакія) та фінською фірмою Рані Пласт, яка закінчилась в кінці 1998 року. В квітні 1999 року на основі виробництва елекроплівок було організовано спільне словацько-українське підприємство закрите акціонерне товариство Теріхем – Луцьк з акціонерами АТ Хемосвіт, АТ Теріхем та ВАТ Луцькпластмас. Урочисте відкриття підприємства відбулося 18 серпня 1999 року. На підприємстві працює 67 чоловік.

1 жовтня 2003 року в АТ “Луцькхім” закуплено лінію по виробництву поліпропіленової плівки фірми Брюкнер (Німеччина), на якій працює 63 працівники.

В березні 2010 року на базі ВАТ «Луцькпластмас» виокремилось і почало потужно функціонувати товариство з обмеженою відповідальність «Луцькпластмас».

Місцезнаходження ТзОВ “Луцькпластмас”: 43020, м. Луцьк, Україна, вул. Рівненська 76-а.

Наш фотозвіт – про недобудовані цехи, які так і не встигли запустити у виробництво. Будівля має три величезні широкі та довгі “під’їзди” і  три  поверхи “промислової висоти”, плюс щось типу підвалу.

Висота споруди приблизно дорівнює висоті 6-ти – 7-ми поверхового житлового  будинку. Всередині – просторі площі із розбитою цеглою, вирваною арматурою, розібраними світильниками і іншим причандаллям, яке старанно вивозять на будматеріали. Нещодавно вже почали з даху видлубувати керамзит.

Перший під’їзд, наскільки я розумію, був практично добудований, проведені комунікації, світло, перила на сходинках, поштукатурені і пофарбовані стіни, другий був готовий десь на половину, третій — практично з голими стінами, подекуди навіть з незамурованими дірками у стінах. Усі поверхи розмальовані старими резидентами луцької графіті культури і складають переважно приємне враження.  Можна прослідкувати, як поступово занедбуються споруди і нищаться графіті, яких на об’єкті чимало.

На дах легко вибратись, а чудова панорама міста завжди приваблює сюди молодь різних прошарків. Тому практично кожен день тут бувають чи не десятки людей, які добре вміщуються на великій площі даху і не заважають один одному. Ми провели тут не один вечір: були і побачення, і заходи сонця, і сніг, і дощ, і навіть ночівля та зустріч світанку.

В альбомі є фотографії, зроблені нашою командою з квітня 2010 року, та вже пізніші.  Це, певно, одні з перших фотографій, які надихнули нас на дослідження закинутих місць.