Хирівський Замок – Конвікт Святих Ангелів. Його будівництво розпочалося чи то 1881, чи то 1883 року. Повністю закінчене – 1906 року. Стверджують, що за часів 2-ї Польщі то був найбільший навчальний заклад країни.
Наявність шести плавальних басейнів, астрономічної обсерваторії, спортивних залів на кожен клас – показники дійсно вражають. Під час війни тут містився військовий шпиталь). Одночасно тут перебувало до 4000 поранених. З 1939 року Хирів окупували військові, спочатку радянські – зайнявши величезне приміщення, що стало в нагоді, і зручно, бо й кордон близенько. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім – знову шпиталь. З поверненням радянських військ – знову військові частини. В радянський час тут містилася 39-та окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року – 80-тий окремий аеромобільний полк української армії. В квітні 2003 року полк передислокований в місто Львів.
За Януковича перейшов у власність депутатці-регіоналці, зараз власник або співвласник – депутат Лопушанський. Пробував пройти, територія охороняється (три охоронці + пси, які піднімають шум при спробі проникнення в невідповідному місці). Охоронці без зброї, не люблять чужих, бояться зброї, керівництво не бере грошей. Після довгої розмои з ним, з їхнім керівництвом, дозволили пройтись територією в супроводі охоронця і нічого не фотографувати. Настрій зіпсований на 2 дні… Проходячи у супроводі охоронця, навіть фасад церкви не дозволили сфотографувати. За 50 м від церкви непоганий будиночок отця, з парканцем і садом. Шикарний об’єкт, 3 км підземель (напевно на двох рівнях), які, кажуть, затоплені.
Вежа для тренувань стрибків з парашутом, збереглась досі. Біля неї стояли десятки висотних тренажерів, гірок для відпрацювання приземлення…
Все пішло на брухт. Приміщення повністю знищені, без вікон, дверей, ніяких робіт не проводиться. Усе страшно зруйноване, дверні пройоми закриті рештками металевого паркана. Повна руїна. Лише у нас можуть такий об’єкт так занехаяти.
Будівля XVIII століття, була тюрмою НКВС. Вбитих тут людей вивозили в соляні шахти і скидували в шахту імені Кароля, 3600 чоловік як мінімум. Потім була школа, а зараз закинута будівля:
Пам’ятний знак жертвам НКВС:
Таке диво техніки бачив у Хирові:
1872 р. збудований залізничний вокзал Добромиль. Зараз закинутий. Тут двічі на день їздить поїзд (дизель + 1 або 2 вагони ).
Оригінальна польська плитка товщиною 2 см, така ж як в палаці Лянцкоронських (Комарно):
Квиткова каса, сходи на 2 поверх:
Кімната другого поверху і вихід на піддашшя:
Стрих вокзалу:
Підвал вокзалу:
ДОК (дерево обробний комбінат) у руїнах. Підприємство заснував Самуель Ліхтман, батько шістьох синів та трьох дочок, у 1867 році, зараз пустує:
Колектор (ДОК). Таких 5 штук бачив. Бетонна ємність доволі велика і глибока 3х7 м.
Ратуша Добромиль (XVI-XVIII століття). Оригінальний годинник 1883 р. Над годинником дзвін, винесений за межі будівлі. Годинник працює, дзвін – ні.
Пройшов повз капітана в центрі Добромиля, нікого не рухаю, через 20 с він мене наздоганяє, представляється, показує посвідчення. Збоку біля нього інший в цивільному повторює його дії. За 5 с підходять ще шість чоловік (деякі в цивільному, інші в камуфляжі). Запитали, хто я і звідки. Показавши на людей в цивільному і камуфляжі я запитав:
– Це самооборона Добромилі?
– Ні погранслужба, це прикордонна зона, – мені відповіли.
– І чим я звернув вашу увагу, я що так виділяюся? – запитав.
– Є трохи, – почув відповідь.
– 8 чоловік, стоїте на одній лінії, без броніків, небезпечна в вас робота, кайданки у вас хоч є?, – запитав.
– Кайданки – це спецзасіб, в участку – відповів капітан.
Погранка показує на полу куртки і питає:
– Що там у тебе?
– Фотоапарат – 2 штуки, 9 мм – 1 штука, – відповів я (кобура з CZ 83 на поясі).
Показав документи, а через пару секунд мені вже пояснювали шлях до потрібного місця (з 5 км залишилось пройти 2).
Хотів їх сфотографувати всіх разом (стояли на трьох квадратних метрах 8 чоловік), але відразу побачивши фотоапарат, так само оперативно розбіглись, як і перед тим збіглись. Двоє не встигли і потрапили в кадр. Цікаво, чому вже п’ятий раз мене затримують (2 – погранка, 1 – воєнізована охорона, 2 – міліція ) у моїх подорожах? Сподіваюсь, він не образиться побачивши свою світлину. Спрацював ефективно: за 20 с знайшов 7 чоловік підмоги, показали посвідчення, представились (2 чоловік), розмовляли культурно, ввічливо, доброзичливо. Єдине, що всі стояли на лінії пострілу, ніхто не зайшов за спину (самбірські як затримували, то двоє спереду, один позаду, один за відкритими дверцятами машини). В с.Сприня (20 км проїхали за мною).
Костел Преображення Господнього (Добромиль) збудований в 2 половині 17 століття:
